Харківський обласний військовий комісаріат

24. БОЙОВИЙ ОФІЦЕР, або Від СОЛДАТА до ПІДПОЛКОВНИКА-2 (із циклу «НА «НУЛІ»)

А ще за півроку деякі підрозділи стали перекидати на Луганщину. Олександр мав виїхати заступником командира розвідувально-тактичної групи до Іловайська. Але там був свій офіцер — капітан Романцов, який наполіг, що повинен знаходитися зі своїм підрозділом. На жаль, під час оточення він загинув.

Для Солов’яна луганський напрямок почався в кінці вересня 2014 року, коли бригаді доручили утримувати лінію від Щастя до Трьохізбенки. Це був, так званий, «Сталінград». Краєвиди там вражаючі: танк з відірваною баштою, повністю згоріла колона машин, сосни, зрізані під корінь, а з землі стирчать труби від градів. Протягом трьох тижнів з ранку до вечора їх накривали артилерією по 7—8, то й 12 обстрілів за ніч. Відстрілюватися не було ніякої можливості, оскільки на лінії вогню знаходилися два населених пункти. Тому поставили завдання — створити укриття й зберегти людей і техніку.

Наступною позицією стала Трьохізбенка — височина, з якої кілометрів на п'ятнадцять відкривалися місцеві краєвиди. Саме тут найбільше проявився талант Сергійовича як артилериста-мінометника. Це була справжня війна, без будь-яких заборон і обмежень. У нього був міномет, була бусоль. Необхідно лише засікти ціль — позицію, звідки сепари вели обстріл, — скорегувати міномет і дати відповідь. На війні виявилося, що окрім голих цифр розрахунків, велике значення має чуття артилериста. Саме в цих двох компонентах Сергійович став визнаним фахівцем.

А потім були спалахи активності й періоди затишшя, домовленості про перемир’я й підлі їх порушення бойовиками, вдалі й не дуже відповіді на провокації. Найуразливішими для психіки ставали бойові втрати, усвідомлення того, що бійці йшли назавжди й ти нічим не міг цьому зарадити. На щастя, в його підрозділі смертей не було, лише кілька трьохсотих і то не тяжких.

— Так пройшло майже півтора роки, доки я отримав травму. Зламав ногу. Травма була побутова, хоча дехто радив видати за бойову. Ні, кажу, раз так трапилося, хай так і буде! Перебування в госпіталі сприйняв як можливість відпочинку, оскільки за весь час удома знаходився лічені дні… Пам’ятаю, коли бригада повернулася на ротацію, я з ціпком приходив зустрічати своїх хлопців. Ще запам’яталася загальна радість і задоволення від тієї зустрічі.

Останній на сьогоднішній день етап збройного протистояння — утримання кордону безпосередньо під Донецьком. Цей напрямок відрізнявся від луганського тим, що між позиціями відстань була скорочена до мінімуму — дальності автоматної черги. Але, враховуючи чергові перемир’я, тут ми мали закриту війну — війну снайперів, війну точкових ударів з використанням квадрокоптерів та іншої надсучасної техніки. І це не можна було не враховувати.

Під час виконання бойового завдання Солов’ян уже мав звання підполковника й посаду заступника командира батальйону з морально-психологічного забезпечення. Свої функції визначив наступним чином: морально підготувати особовий склад до повноцінної війни. Солдат повинен бути забезпечений необхідною зброєю й боєприпасами, щоб вести бойові дії. А також мати можливість для відпочинку в теплому місці, нагодований і помитий. Ну і робити все, щоб було якомога менше втрат: спонукати, щоб на совість будували укріплення, примушувати бути обережними й користуватися бронежилетами.

— Функції замполітів, відомі ще з радянської армії, передали заступникам з гуманітарних питань, потім їх перетворили на заступників по роботі з особовим складом, тепер — із морально-психологічного забезпечення. Весь час піднімалося питання, що такий вид діяльності в армії не потрібен, але війна все розставила на свої місця й показала гостру необхідність вказаного напрямку роботи. Тепер проблема в тому, що додається значна кількість паперової роботи, коли безпосередніми обов’язками займатися ніколи. Яка там війна, якщо треба готувати й накопичувати гори документів із дисциплінарних правопорушень?!

З початку збройного конфлікту Сергійович був переконаний, що прийшов воювати не за звання, посади й медалі, не за якісь матеріальні блага, а щоб не віддати ворогу більше ні метра своєї території, щоб захищати власну родину, рідну землю. Так звана, мала Батьківщина в нього тепер асоціюється з Башкирівкою, де він мешкає з дружиною Світланою, й, звичайно ж, із містечком на Полтавщині — з церквою й міською горою, Ворсклою й криницею. Там проживають мама й сестра, теща, друзі, однокласники. Тому є про кого думати, за кого воювати й ризикувати чи не єдиною дійсною коштовністю, яку ми отримали без будь-яких заслуг, — власним життям…

А тепер і я поясню, чому для мене особисто саме Олександр Солов’ян є справжнім бойовим офіцером. Тому, що він є скромною людиною, ніде й ніколи не буде горлати, що воював і має заслуги. Ніколи про це в підрозділі не буде виголошувати його дружина. Він просто не допустить такої ситуації, коли б дружина стала військовослужбовцем лише тому, що чоловік у неї офіцер. А ще, перебуваючи в зоні бойових дій, він ніколи побутову травму не буде видавати за бойове поранення. Ось всі ці обставини в своїй сукупності й дають образ, що визначається словосполученням «бойовий офіцер».

Олександр КУХАРЕНКО

Яндекс.Метрика