Харківський обласний військовий комісаріат

11. НОВОРІЧНІ ПОЛАЗНИКИ, чи П’ЯТНИЦЯ, 13-е (з циклу «НА «НУЛІ»)

Історія військових дій з давніх давен знає випадки, коли кілька відчайдухів, пробравшись у тил супротивника, знищували вві сні як незначні за кількістю підрозділи, так і цілі армії. Збереглися перекази й про те, коли бійці, які стояли на варті рятували весь підрозділ від загрози знищення. Наша розповідь саме про такий випадок із новітньої історії України.

Рік тому, якраз у новорічну ніч, із 13 на 14 січня заступив на пост сержант Сергій Рудий. Слід зазначити, що тоді 13 число випало на п'ятницю, що буває не так часто — від одного до трьох разів на рік, і таке календарне явище стало улюбленим для творців голлівудських жахів.

Про що Сергій тоді думав? Про рідних і друзів на Харківщині, яких давно не бачив? Згадував, як малим на Новий рік ходив до сусідів посипати? Таких посипальників в Україні називають полазниками, бо вони перші переступали поріг обійстя в Новому році. Чи може рахував години до довгоочікуваної відпустки? Зараз уже неможливо згадати, оскільки те, що відбулося потім, затьмарило будь-які початкові емоції.

Збоку від посту в цегляній стіні зловісним провалом чорніла діра, утворена ворожим снарядом. Раптом звідти долинув дивний звук і в отворі показався темний силует чоловіка.

— Спочатку подумав, може наші вирішили пожартувати. Але крикнув: «Стояти! Ти хто?» І у відповідь почув: «Братішка, не стріляй — свої». Лише в цей момент мені стало зрозуміло, що то не наші. Я пересмикнув затвор і випустив чергу в повітря. І тут в мене полетіли черги одразу з кількох точок. Голову струснуло так, що ледь не стратив свідомість. Але взяв себе в руки, вихопив гранату, кинув, вона впала біля отвору й вибухнула.

Після цього підоспіла підмога й у групи диверсантів не лишалося жодного шансу. Тому вони кинулися втікати в різні боки. А один, судячи з усього, поранений відступив на нашу територію.

І тут ми маємо надати слово ще одному героєві оповіді. Знайомтеся — молодший сержант Ростислав Покотило:

— Отримавши повідомлення про напад на пост, ми відразу виїхали на допомогу. Разом із командиром роти я залишився на дорозі на під'їзді до опорного пункту, щоб контролювати можливий відхід ворожої групи. Ротний почув шум у посадці, а я, за допомогою приладу нічного бачення, виявив людину, що переховувалася поруч. Йому було запропоновано здатися, але він відкрив по нас вогонь. Поки ротний викликав допомогу, я відстрілювався. Прибули наші розвідники й, оскільки поранений не здався й продовжував стріляти, ліквідували диверсанта. Потім нарахували близько 20 поранень у його тілі. Виявилося, що я стріляв досить влучно…

У диверсанта знайшли військовий квиток ДНР і паспорт громадянина України, зареєстрований у Києві. Сергій з обшивки каски вийняв три кулі й лише вдома, перебуваючи у відпустці, до кінця усвідомив, що з ним відбулося й чим це могло закінчитися.

Покотило невдовзі після цих подій був нагороджений медаллю «За зразкову військову службу», а Рудий отримав «Відзнаку 92 ОМБр». Наскільки такі нагороди відповідають мужності, проявленій нашими хлопцями, — це справа командування бригади, а ось ще одна обставина, що виникла, завдяки ситуації, не може не дивувати.

Виявилося, що громадянин України був убитий на території держави, й поліція не в змозі прийняти труп без відповідних документів. Тому герої нашої розповіді вимушені були писати пояснення, як і чому вони стріляли в озброєного чоловіка, який здійснив напад на пост.

Воно й зрозуміло. У нас же немає війни! Це — просто антитерористична операція...

Олександр КУХАРЕНКО

(Продовження буде)

Яндекс.Метрика