Харьковский областной военный комиссариат

НЕ ЗУПИНЯТИСЯ НА ДОСЯГНУТОМУ (з циклу «НАШІ»)

Знайомтеся — Наталя Кудіна, звання — сержант, посада — керівник групи секретно-документального забезпечення Обласного військкомату. Працює тут три роки, з них півтора — військовослужбовцем за контрактом.

Цивільне життя Наталі було достатньо насиченим переважно тими знаннями, котрі вона отримувала спочатку в одному вузі — Університеті харчування, де здобула фах інженера-технолога; потім в Університеті внутрішніх справ, після закінчення якого стала дипломованим юристом.

Однак, коли навчання скінчилося, правоохоронні органи нічого, окрім посади дільничного, запропонувати не змогли. Ніхто особливо не потребував і послуг технолога харчової промисловості, тим більше, без досвіду роботи. Тож випала Наталі одна дорога — до військкомату. Зараз вона не жалкує, що сталося саме так, а не інакше.

Особиста трудова діяльність на благо Збройних сил поділяється на два етапи — до підписання контракту й після. Тепер Наталя має можливість порівняти працю службовця ЗСУ й військовослужбовця.

— Звичайно, — говорить вона, — посада службовця надавала мені більше вільного часу, який я присвячувала сім’ї. А зараз цей час компенсується матеріальною винагородою для тієї ж сім’ї й особливо моєї п’ятирічної доньки Софії.

Військова служба, нехай навіть у військкоматі, потребує порядку й дисципліни. А коли вона пов’язана ще й з особливими умовами, то поготів. Секретний відділ військкомату, де служить Наталя, асоціюється в неї з педантичністю й уважністю у відношенні до документів. Все це їй дуже подобається, оскільки така робота, що називається, припала до душі. А це вже — велике щастя!

— Коли я підписала контракт, — зізнається сержант Кудіна, — в моєму житті відбулося дуже багато змін. Найголовніша й найкардинальніша пов’язана з переглядом власного світогляду. До цього я була впевнена, що військовослужбовці виконують лише одну функцію й нічим іншим для громадян і для країни в цілому займатися не можуть. Тепер розумію, що дуже помилялася… Також відбулися зміни у ставленні до людей. Колись я на все дивилася через рожеві окуляри, тепер стала реально зважувати всі свої дії й їх наслідки.

Певні корективи в становлення Наталі Кудіної, як військовослужбовця, вніс етап перебування в зоні проведення бойових дій. Про те, з чим доведеться там зіткнутися, вона навіть уявлення не мала: бойові тривоги, догляд за зброєю, стрільби, обов’язкові каска й бронежилет. Спочатку дуже моторошно сприймалися постріли й вибухи.

Подібні життєві моменти наочно демонструють, що найціннішою є допомога саме тих людей, котрі знаходяться поруч. Така людина була й у житті Наталі — колега-секретник Віктор, який мав неабиякий досвід перебування на війні. Він, спостерігаючи, як важко колезі звикати до абсолютно нового стилю життя, морально підтримував, допомагав у роботі…

Всіляко підтримують доньку й батьки, з ними склалося повне порозуміння. А надихає на подальші звершення її власна донька.

— Софійка для мене як промінчик сонця, — говорить Наталя Кудіна, — це найдорожче, що в мене є. Зараз вона ходить до садочка, але вже почали збиратися до школи…

На досягнутому сержант Кудіна зупинятися не збирається. Планує служити далі, стати офіцером, щоб будувати військову кар’єру й присвячувати свою працю розбудові Збройних сил України.

Артем ПРАВДЮК

Яндекс.Метрика